Пастирське послання – Пасха 2022
Цього року Пасху святкуємо в період, який характеризується багатьма змінами у світі, кризами та напруженнями, які були викликані різноманітними причинами, які можна приписати природі, але також і людським помилкам та ігноруванню Божих заповідей і законів. У природі це були (і ще є) віруси, від яких ми не завжди можемо ефективно захиститися, але це було викликано ще й тим, що ми недостатньо довіряємо фахівцям і недотримуємося їх рекомендацій. Далі на наш бюджет негативно вливає і зростання цін на паливо та енергетику разом з війною, причиною якої на першому місці є людська гордість, непоступливість і прагнення території.
В такій атмосфері цього року ми знову хочемо пригадати центральну драму звільнення людини від ярма гріха, коли Ісус Христос своєю смертю і воскресінням «відкрив» нам небо як блаженну спільноту всіх, хто досконало злучені з Христом.
На все те, про що ми чуємо сьогодні і що бачимо на телеекранах майже всього світу, було вже дві тисячі років тому дано відповідь в історії Сина Божого, який дав відповідь на кожне «чому», збичованого, розп'ятого і вбитого Сина, який (як і передбачив) переміг смерть і воскрес. Не шукаймо відповідь там, де її немає, але там, де вона є, там, де люди її знаходять вже дві тисячі років. Наше життя в цьому світі за будь-яких обставин є завжди тільки тимчасове. Вічне життя, якого прагне кожен з нас, безумовно, можливе після гідного єднання і прийманням поживи вічності, Тіла і Крові Христа.
Тому ми повинні очистити пам'ять, але також і совість. Інакше ми не зрозуміємо, що відбувається на престолі, перед нами залишається темрява, ми не бачимо, не розуміємо. Так. Віра не тільки є колись набуте знання, яке залишається в нас на все життя. Ми завжди повинні відживлювати віру, тренувати її, щоб її не втратити, відновлювати, постійно до неї повертатися. Це свідчення того, що віра є і має бути чимось живим. А ніщо, що є тільки природньо живим, не триває вічно. Вічно триває (і може тривати) тільки те, що запалюється надприродним вогнем, тобто любов'ю.
Святий апостол Петро звертає нашу увагу на те, що «у Господа один день, як тисяча років і тисяча років, як один день». Іноді нам здається, що все це триває дуже повільно, і ми звинувачуємо Господа в зволіканні виконати обіцяне, або, з іншого боку, дуже швидко, особливо коли нам ведеться добре. Святий Петро у своєму тексті пояснює причину такого вдаваного «зволікання»: Бог не хоче, щоб хтось загинув, але хоче, щоб усі покаялися, щоб мали для цього достатньо часу. «День же Господній прийде, як злодій; і тоді небо з шумом перейде, первні, розпалені, розтопляться, і земля з ділами, що на ній, розпадеться» (Пт. 3, 10).
Колись усе людство, кожна частина по-своєму, але на першому місці члени єврейського народу чекали на прихід Сина Божого, обіцяного Богом у Старому Завіті, і дочекалися. Але Син Божий не прийшов до людей таким величним і урочистим способом, як його очікувала більшість єврейського народу. Він прийшов непомітно, щоб потім досконало виконати свою місію, пожертвувавши собою заради людей і віддавши своє життя. ЧИМ МЕНШИЙ АЖІОТАЖ ВИКЛИКАВ ЙОГО ПРИХІД У ЦЕЙ СВІТ, ТИМ БІЛЬШИЙ БУМ (ТРИВАЮЧИЙ ДО СЬОГОДНІШНІХ ДНІВ) ВИКЛИКАВ ЙОГО ВІДХІД, ЙОГО СМЕРТЬ І ЙОГО ВОСКРЕСІННЯ. Тільки тоді ми були викуплені. Ми не були викуплені як мертві, а як живі. Кожному з нас ще належить виконати щось, щоб і він був викуплений, щоб і на нього повним правом могла поширюватися Його жертва.
Тепер, в цей історичний час, ми чекаємо вже другого славного пришестя Сина Божого, який буде засідати на Страшному суді, коли один етап існування людства завершиться, а інший розпочнеться: «Бог готує нову обитель, нову землю, в якій перебуває справедливість а її блаженство сповнить і перевершить усі прагнення людського серця до миру» (II Ватиканський Собор, GS 39).
Христос Воскрес!
Благословення Господнє на Вас!
З молитвою, Владика Ладіслав Гучко
Апостольський Екзарх